Сучасне мистецтво Одеси виникло під час великих змін, які відбувалися в усьому світі. Ці зміни відбулися, коли закінчилася «холодна війна», розпався Радянський Союз і з’явилися нові країни. Ці події змінили політику і культуру. У 1970-х роках в Одесі були дві групи художників: офіційні й неофіційні. Перші працювали для держави і виконували її замовлення, а другі шукали нові, цікаві способи висловити свої думки через мистецтво. Однак, на початку 1980-х років старий стиль — соціалістичний реалізм — втратив популярність, і різниця між роботами двох груп майже зникла.

У той час з’явився новий напрямок — концептуалізм. Для нього головне було не те, як виглядає картина чи скульптура, а те, яку ідею вона несе. Художники використовували абсурд (щось нелогічне), іронію (коли щось кажеться, а мається на увазі зовсім інше) і парадокси (суперечливі думки) для того, щоб люди задумалися про звичні речі і правила. У 1982 році художники Леонід Войцехов і Сергій Ануфрієв створили групу під назвою «Одеська концептуальна група». До них приєдналися й інші художники, такі як Юрій Лейдерман, Світлана Мартинчик, Ігор Степін, Лариса Резун-Звездочетова, Людмила Скрипкіна, Олег Петренко, Ігор Чацкін та інші.

Художники цієї групи працювали неофіційно, у так званому андеграунді, тобто вони не показували свої роботи в офіційних виставках, а створювали їх для себе й своїх друзів. Наслідком спільної творчості художників стало звернення до нового напряму мистецтва, який називається акціонізм. Акціонізм — це коли художники не малюють або створюють скульптури, а щоб виразити свої ідеї роблять живі виступи – спеціальні акції та перформанси,. В Одесі перші акції провів Володимир Наумець, а Сергій Ануфрієв допомагав йому як асистент. Це було особливим способом показати свої думки і почуття, залучаючи глядачів до процесу мистецтва. Пізніше художник Леонід Войцехов став головним організатором різних акцій, таких як «Рідня», «Розвідка художніх покладів» і «У два рахунки». Акції стали символом нового мистецтва в Одесі і початком сучасного мистецтва в Україні. Завдяки цьому художники могли робити щось нове й незвичне, а їхні твори ставали більш живими та емоційними. Акціонізм допоміг мистецтву вирватися за межі традиційного і показати світу, що мистецтво може бути різноманітним і несподіваним.

Одночасно розвивався ще один напрямок — трансавангард. Один із головних його представників — Олександр Ройтбурд, який привіз цю ідею до Одеси. Він швидко знайшов однодумців, таких як Сергій Ликов, Олена Некрасова і Василь Рябченко. Їхні роботи були цікавим поєднанням старих художніх традицій і нових ідей. Вони почали виставляти свої картини в офіційних виставкових залах, і їхні роботи привернули увагу широкої публіки.

У дев’яностих в Одесі відкрився перший приватний музей сучасного мистецтва під назвою ТІРС. Його створили двоє молодих бізнесменів. Цей музей зібрав багато робіт одеських художників і став важливим для розвитку сучасного мистецтва в місті.
З часом живопис став менш популярним. Митцям стало цікаво працювати з новими формами мистецтва, які відповідали викликам глобалізованого світу. Важливу роль почали грати кураторські проєкти, де художники поєднували світові проблеми з місцевими темами. Була створена Асоціація «Нове мистецтво», яка займалася організацією таких проєктів. Ці проєкти отримали підтримку від міжнародних організацій, таких як Фонд Сороса, який допомагав організовувати масштабні виставки, де використовувалися нові види мистецтва: інсталяції, відеоарт і перформанси.

В Одесі почали проводити виставки в незвичних місцях, таких як зруйновані кінотеатри, порожні музеї й підвали. Це надавало особливої атмосфери експериментів. Серед художників, які активно працювали в цей час, були Ігор Гусєв, група «Загальний стан» і дует Мирослава Кульчицького та Вадима Чекорського.

Відеоарт став одним із найпопулярніших напрямків сучасного мистецтва Одеси. Художники Ута Кільтер і Віктор Маляренко були серед перших, хто працював у цьому стилі. Вони створювали відео, які поєднували елементи авторського кінематографа та документування мистецьких акцій.
На початку 2000-х років мистецтво Одеси пережило невеликий спад, але вже наприкінці першого десятиліття почалося його нове відродження. У 2008 році в Одесі відкрився Музей сучасного мистецтва Одеси, що сильно вплинув на розвиток мистецького простору міста. З’явилися нові незалежні галереї, такі як «Норма», «Ніч», «Худпромо» та інші, які стали важливими місцями для виставок. Серед яскравих представників цього часу можна виділити творчість Степана Рябченка, Миколи Карабіновича, Дмитра Ерліха, творчого дуету Франсуази Оз і Богдана Перевертуна, стріт-арт APL315, графіку Сергія Кононова, фотографії Максима Фіногєєва та експериментальні відео Антігони.

Сучасне мистецтво Одеси стало багатошаровим, охоплюючи різні теми, такі як трансформації української культури й пострадянського простору. Один із ключових мистецьких заходів — Одеська бієнале сучасного мистецтва, організована Музеєм сучасного мистецтва. Художники працювали з темами пам’яті, ідентичності, травматичного досвіду і майбутнього. Художники Одеси зверталися до тем міського середовища, екології, політичних потрясінь. Вони використовували різні засоби вираження: живопис, цифрові технології, інсталяції.
Під час війни в Україні одеські художники почали створювати роботи, які відображають трагедію та біль, руйнування, пам’ять, створюючи твори, що втілюють драматизм війни. Мистецтво стало способом показати світу силу й незламність українського народу. Художники Одеси продовжують працювати з темами руйнування, болю та пам’яті, створюючи сильні й емоційні роботи навіть в умовах війни. Музеї Одеси, такі як Музей сучасного мистецтва й Одеський національний художній музей, організовують виставки й підтримують дух спротиву. Серед активних митців варто відзначити творчість Даші Чешушкової, об’єкти Васі Дмитрика, живопис Сани Шахмурадової та Катерини Лісовенко. Сучасне мистецтво Одеси стало важливим інструментом культурної дипломатії та демонструє світу силу України в цей складний час.

Сучасне мистецтво почалося у складні часи, коли змінився світ, і художники шукали нові способи висловлювати свої думки. Спочатку вони працювали майже таємно, але з часом стали відомими й вийшли на великі виставки. Вони поєднували минуле й теперішнє, що допомагало людям думати про важливі речі. Сьогодні мистецтво Одеси стало дуже різноманітним. Художники використовують різні способи, щоб говорити про місто, природу, війну та майбутнє. Вони створюють не тільки картини, але й відео, інсталяції та інші види мистецтва. Під час війни мистецтво допомагає людям зрозуміти те, що відбувається, і підтримує тих, хто бореться за свою країну.

Важливо пам’ятати, що мистецтво – це не просто красиві картини. Воно може допомогти нам краще розуміти світ навколо, висловлювати свої почуття й навіть змінювати наше життя на краще.

Любов Заєва,
кандидатка культурології