Олекса́ндр Ро́йтбурд — відомий український художник та куратор. Народився в ти́сяча дев’ятсот шістдеся́т пе́ршому році в Одесі. Один з лідерів українського трансавангарду. Автор цікавих серій живопи́сних творів на різноманітні соціальні, історичні, релігійні та загальнокультурні теми. Він не менш відомий як автор відео-а́рту. Твір Олекса́ндра Ро́йтбурда “Психоделі́чне вторгнення «Панце́рника Потьомкін» у тавтологічний галюциноз Сергія Ейзенште́йна” представлений в колекціях престижних музеїв світу. Олександр — ідеолог створення та голова багатьох нових мистецьких інституцій. Завжди вів активне суспільно-соціальне життя, мав яскраву патріотичну позицію. Наприкінці життя став депутатом Одеської обласної ради та був вибраний директором Одеського художнього музею. За короткий час зміг перетворити музей на сучасну художню інституцію.

Ві́део «Портрет Едуарда Гу́рвіца», створено Олександром Ро́йтбурдом, та присвячено меру Одеси Едуарду Гу́рвіцу. На екрані впевнений у собі чоловік середніх років, одягнений в офіційний костюм, охайно поголений, має коротку зачіску з си́вим волоссям. Жодних сумнівів, що це “справжній керівник”, немає. Він нетерпля́че вимовляє до свого мовчазного оточення: «Ну, що ж. Тут дивитися більше ні́чого. Немає більше запитань? Треба їхати до виконкому. Так? Там обгово́рюватимемо».

Художник розділив цю фразу на речення, що входять до неї, і багаторазово повторює кожне, змінюючи їх послідовність. Цей прийом створює «тавтологíчне заїкáння», яке є головним у багатьох відеоробо́тах Ро́йтбурда. Фраза, яка так повторюється і змінюється, перетвóрюється на фарс та гроте́ск. Тавтологíчне повторення виявляє не стільки зміст речення, скільки його відсутність, що підкреслює абсурдність ситуації. Твір створений у контексті гострої передви́борчої боротьби в Одесі під час виборів мера. Необхідно відзначити, що Ройтбурд був прихильником Гурвіца, але вважав за правильне вказувати на його помилки. Робота є безкомпромісною сатирою на самозако́ханих керíвників, демонстрацією їх порожне́чі та безглу́здості такого політичного «ди́скурсу». Центральним образом стає символ таких керівників — фігура у форма́льній одежі з маскою на обличчі, що символізує нещирість і зверхність. Автор майстерно викриває абсурдність і відчуженість таких осіб від реальності, змушує задуматися про справжнє значення лідерства та необхідність пошуку нових політиків.