Едуард Павлов народився в 1937 році у м. Біла Церква. Український живописець. Майже 40 років свого життя прожив та пропрацював в Одесі, згодом емігрував до США, де й знаходився до кінця своїх днів. Представник групи молодих талановитих одеських авторів, творчість яких протистояла у 60-ті офіційним правилам соц.реалізму, тяжів до експресивно-монументальних форм. В середині 90-х почав займатися здебільшого абстракцією.

Твір “Жінка з глечиком”, написаний в 1993 році. Основною фігурою на великому полотні (розміром 95х71 см) є оголена жінка, котра стоїть до глядача в 3/4 та має відкриту позу. В руках тримає темний глиняний глечик. Форми жінки округлі та м’які, вираз її обличчя спокійний, вона зображена в світло-коричневих тонах. Тло глибокого червоного кольору, а силует жінки підсвічено яскраво-червоним.

Форми жінки нагадують форми статуеток палеолітичної Венери, котрі створювали первісні люди. Такі статуетки були розповсюджені по всьому світу і на наших теренах є спадщиною трипільської культури. З давніх часів тіло жінки з його округлими формами є символом родючості. Зазвичай йшла мова про вагітну жінку — посудина продовження роду, дивовижне тіло, котре здатне дарувати життя. Глечик у руках жінки посилює символічність ситуації, оскільки має символіку оберега та повного циклу життя. 

Автор підіймає тему продовження роду та важливості цього питання для людства в усі часи. Часто жінки страждали від зведення цілі їхнього існування до дітонародження та забезпечення сімейного затишку. З усім тим робота не провокаційна. Жінка має спокійний вираз обличчя та розкуту позу, а впевнений вигляд демонструє її гордість за своє призначення. Вона приймає свій стан, можливо, вона вже при надії й відчуває свою місію в продовжені свого роду.