Миросла́в Кульчи́цький, народився в Ужгороді у ти́сяча дев’ятсот сімдеся́тому році. Художник, куратор, знакова фігура українського медіа-а́рту. Свій художній метод Мирослав характеризував як публічний експеримент, як своєрідну спільну з глядачем практику, як лікування від замиленості погляду.

Учасник численних ви́ставок у престижних локаціях Європи та Канади.
Більшість часу працював у співавторстві з Вади́мом Чеко́рським, який народився у тому ж році. Цим дуе́том створено найбільш відомі твори одеського відео а́рту.

Відео Кульчи́цького і Чекóрського «Quis Leget Haec?» («Хто це стане читати?») починається з ти́трів. Але ці ти́три не мають початку. Нечіткі рядки на невідомій мові неможливо прочитати. За кадром розпочинаються звуки невідомого фільму. Розібрати про що говорять два чоловіки неможливо. Розмова змінюється звуками пострілів та вибухів. Пізніше диктор починає читати переклад: «Ти впевнений, що ти справишся? Так я зроблю все, що в моїх силах. У твоїх силах? Невдахи так говорять постійно. А переможці йдуть додому та трахають королеву випускного балу. Карла була королевою. Так? Так». Голос диктора читає без інтерва́лів та інтонацій. Очевидно, що переклад не пов’язаний зі звуками фільму. Іноді звуки битви перекриваються криками поранених у бою. Диктор продовжує читати якийсь переклад: «Вони підходять до моргу, сер. Ну, давайте. Ви можете зробити це. Ось так. Непогано.» Чутні уривки незрозумілих фраз. На екрані все ще йдуть нескінченні незрозумілі титри до невідомого фільму. Диктор, несподівано мовляє, що не можна стріляти по ракетах. Під кінець він говорить, що це найжахливіше, що колись бачив у житті. Після цієї фрази диктора ти́три зникають. Кінець фільму.

Одесити – перші українські художники, які розробляли тему заси́лля піратського відео. Вони критикували глядача, який готовий дивитися будь-які іноземні фільми. Протестували проти низької якості «картинки» та дубляжу́. Іронізуючи над ситуацією автори вивели на перший план тільки субтитри – зазвичай другорядні деталі кінофільмів. Увага мáсового глядача, яка заснована на сліпій довірі до образу на екрані, викривáється як уразливе до маніпуляції, тому критичне мислення має бути обов’язковим інструментом для розумíння істини.