Миросла́в Кульчи́цький, народився в Ужгороді у ти́сяча дев’ятсо́т сімдеся́тому році. Художник, куратор, знакова фігура українського медіа-а́рту. Свій художній метод Мирослав характеризував як публічний експеримент, як своєрідну спільну з глядачем практику, як лікування від замиленості погляду.
Учасник численних ви́ставок у престижних локаціях Європи.Більшість часу працював у співавторстві з Вади́мом Чеко́рським, який народився у тому ж році. Цим дуе́том створено найбільш відомі твори одеського відео а́рту.
«Простір капітуляції. Сталінград під Берліном» – відеоінсталяція Миросла́ва Кульчи́цького та Вади́ма Чеко́рського. Відвідувачі повинні пройти під звуки пострілів та вибухів через велику квадратну залу. Стіни та сте́ля приміщення чорні. Цей темний, майже містичний простір створює атмосферу занепокоєння і тривоги. На стінах від підлоги догори́ розміщені відомі великі однакові фото радянського солдата, який стріляє з кулемета. Відстань між фото не більше двох метрів. Чотири міцні прожектори освітлюють центр зали. У центрі стоїть драбина, на яку безладно кинуті фрагменти німецької офіцерської форми.
Одним із ключових елементів цієї інсталяції є телевізор, який розташований на драбині та на якому безперервно повторюється порно чоловіка блондина і жі́нки брюнетки. Фігури учасників порно на екрані та кулеметника на фото виконані з великих пікселів, які не дозволяють роздивитись зображення побли́зу, але не заважають дивитися на них на відстані.
Цей провокативний твір Одеського дуету ставить під сумнів традиційні уявлення про силу, владу, народ, людину та їхню роль в історичному контексті. Ефект піксельної картини автори використовують для нагадування, що зображення видно краще на відстані, а факти розуміються після часу. Може вже час подумати про минуле чесно? Тоді у разі розмови про підсумки Другої Світової війни згадуються вічні страшні питання: хто в ній переміг та хто капітулював? Вся інсталяція працює як метафора та питання краху і капітуляції не лише військової, а й культурної. Глядач стає свідком розпаду і трансформації історичної пам’яті, яка втрачає свою ідеологічну цілісність, трансформується в набі́р фрагме́нтів та перетворюється на нову, часто парадоксальну, реальність.