Володимир Наумець – відомий одеський художник та письменник, маляр, автор відео-арт творів, перформансів та акцій, один з перших в Україні почав використовувати в своїх інсталяціях фігури їх неонових ламп, що світяться. Народився у Львові в ти́сяча дев’ятсо́т сорок п’ятому році. Незабаром його сім’я переїхала до Одеси, де він закінчив Одеське художнє училище. Потім вчився в Московському вищому художньо-промисловому училищі. Співпрацював з групами неофіційних митців Одеси та Москви. Будучи глибоко релігійною людиною, приділяє особливу увагу духовності у сучасному мистецтві. Його твори знаходяться в музеях і приватних зібраннях різних країн. Він живе і працює в Кельні, Німеччина.

Володимир Наумець один із перших почав проводити в Одесі мистецькі акції. Відео «Целофан А» до певної міри є репортажем з однойменної акції. Худóжник, подібно до шамáна або жреця, за допомóгою целофану огортає голих моделей та повільно наносить фарбу на целофан, повторюючи обриси тіла. Таким чином він прагне проявити невловиму чáстину людськóї натури, зробити її наче осяжною. Кожний рух кисті супроводжується глибокою зосередженістю, що наголошує на важливості роботи художника. У той же час, поруч грає саксафоніст для посилення духовності того, що відбувається. Целофáн, з його прозóрою та гнучкою текстурою, змінює свій вигляд під впливом фарби, яка поступóво покривáє його поверхню. Хаотичні мáзки починають формувáти певну структуру, що нагадує абстрáктні фóрми або навіть óбрази, які виникáють у нашій уяві. Потім пофарбовані шматки целофану натягуються на раму і підсвічуються ззаду. Нові твори готові до демонстрації аури моделей.

Художник створює нóву форму життя для шматка простóго матеріалу перетворюючи його на носій мистéцтва. Це символізує перехід від будéнного до естетúчного. Целофан, який обмóтує моделей, символізує бар’єр між внутрішнім світом людини і зóвнішнім середóвищем. Процéс нанесення фáрби на целофáн стає метáфорою спрóби проникнути в суть людини, оголити її «áуру» — той відчутний шар енергії, що оточує кóжного з нас. Ця акція стáвить під питáння межі між тілесним і духóвним, підкреслюючи, що áура—це не прóсто символ, а чáстина реáльності.