Протягом кількох днів на початку серпня художник спілкувався з пацієнтами хірургічного відділення Головного військового клінічного госпіталю в Києві, які потрапили туди з фронту з важкими пораненнями. Полатайко зробив 11 фотопортретів та записав історії людей, які побували в самому пеклі війни. Це дуже різні люди – добровольці, мобілізовані, контрактники, колишні «афганці», вони належать до різних поколінь, потрапили в зону АТО з різних областей України. Вони ставляться до війни й свого досвіду по-різному: для одних вона увірвалася в звичний плин життя, зламала особистий комфортний світ, для інших вона є просто важкою роботою, яку потрібно зробити якнайкраще. Проте всі вони визнають, що тепер «життя ціниться зовсім по-іншому», а триматися в найважчі хвилини допомагало переконання в тому, що «ми воюємо за свою землю». Спілкування з ними не було легким, більшість військових стримані, а їхні відповіді – лаконічні й конкретні, але голоси, обличчя, очі промовляють більше, ніж найдетальніші інтерв’ю.

Більше чотирьох місяців триває виснажливе протистояння на сході України, і весь цей час увага прикута до воєнних подій, які постійно змінюють наше ставлення до життя, до себе і до звичних цінностей. Війна втягує всіх у свою орбіту. Позбавляючи відчуття мирного існування, вона майже не залишає місця для повсякденної зосередженої роботи. Надія на майбутнє тримається саме на плечах героїв – таких, як чоловіки з проекту Тараса Полатайка. Війна підкорила цих людей своїм потребам, нівелювала їхній довоєнний особистий досвід, поставила перед жорстокою необхідністю існувати на межі душевних і фізичних сил. Їхній героїзм не має зовнішніх атрибутів і позбавлений пафосу, – про нього свідчать лише монументальність фотографій, однотипність ракурсу, емоційна стриманість. Разом з тим, кожний окремий психологічний портрет, особливо погляд, спрямований прямо в камеру, втягує в поле індивідуального досвіду, акцентуючи увагу не на фізичних втратах, а на внутрішній силі, створює напругу діалогу, змушує дивитися на тих, кому страшно поглянути у вічі.

Проєкт дає можливість подолати власний страх перед війною, образ якої постійно постає в ЗМІ, і зробити власний вибір, що робити – залишатися спостерігачем чи діяти, допомагати, ділитися і підтримувати. А МСМО розглядає виставку “Війна. 11 портретів” як благодійний проєкт, спрямований на підтримку поранених під час АТО.

Тарас Полатайко – український митець, який народився в Україні, з 1989 живе і працює в Канаді та Нью-Йорку. 2002 представляв Україну на Бієнале у Сан Пауло (Бразилія). Серед інших міжнародних форумів, на яких Полатайко представляв Україну та Канаду – Корейська Бієнале (Південна Корея, 2009), Тель-Авівська Бієнале (2011) та Alberta Biеnnіal в Едмонтоні (Канада, 2013). 2012 року у НХМУ відбувся перформанс “Спляча красуня”. За останні кілька років роботи Тараса Полатайка виставлялися зокрема на Bazel Art Fair (Швейцарія), Priska Juschka Fine Art (Нью-Йорк), Музеї Сучасного Мистецтва Монреалю, Фундації Антоні Тапієса (Барселона), The Power Plant (Торонто), Центрі Сучасного мистецтва Замок Уяздовскій (Варшава), Центрі Сучасного Мистецтва Дж.Сороса (Київ), Мистецькому Арсеналі (Київ), Artspace (Сідней, Австралія), Міжнародному Фестивалі Кіно та Відео «Images» (Торонто), Artspeak (Ванкувер) та Barbara Edwards Contemporary (Торонто). Твори художника представлені у Priska Juschka Fine Art (New York), Barbara Edwards Contemporary (Toronto) та Douglas Udell Gallery (Edmonton).

Автор дуже вдячний Павлові Терехову за проведену фотозйомку.