Гурт “Відділ загального стану радіостанції” (Отдел общего состояния радиостанции) створено молодими художниками Вадимом Бондаренком, Ігорем Гусєвим, Андрієм Казанджиєм та Русланом Рубанським на початку дев’яностих. Об’єднання проіснувало дуже недовго, створило один твір, що запам’ятався, і поступилося місцем наступному з більш простою назвою – «Загальний стан». Досить швидко, його учасники стали відомі не лише діяльністю у складі групи, а й своїми індивідуальними проєктами. Ігор Гусєв крім того зайнявся кураторською діяльністю організувавши андеграундну галерею Норма та рух Арт-Рейдерів, та зараз є одним із найвідоміших українських художників.

А́кція “Робоча зона” була проведена в ти́сяча дев’ятсо́т дев’яносто тре́тьому ро́ці. На одні́й із найжваві́ших ву́лиць Оде́си, Дерибасі́вській, кі́лька уча́сників, одя́гнених в офіці́йні чорно-білі костю́ми, з обличчя́ми покри́тими золотисто́ю фарбо́ю, цілу годину стояли майже нерухомі та зверта́лися до перехо́жих з проха́нням пода́ти ми́лостиню у ба́нки, що бу́ли розташо́вані на підста́вках, на́че під мікрофо́ни.

Елегантний вигляд учасників акції та маски із золотом різко контрастували з класичним образом нужденних. Як писали учасники у концепції проєкту, метою було «естетизувати» культурне тло міста, стерти наліт соціальної непривабливості міських жебраків. У ті роки ще мало хто наважувався просити милостиню на вулицях – надто нещодавно міліція це зупиняла. Учасники акції миттєво привертали увагу; більшість перехожих були вражені побаченим. Основним питанням спостерігачів було «А так можна?». Вони активно давали гроші.

Ця́ а́кція також була соціа́льним експериме́нтом, дослі́джуючи упере́дження, які́ виника́ють, коли́ зо́внішність вступа́є в конфлі́кт із очі́куваннями. Лю́дська приро́да схи́льна до стереоти́пів, тож акція їх продемонструвала повною мірою: до́бре одя́гненим лю́дям, по́при їхню́ потре́бу, рі́дко пропону́ють допомо́гу. Солі́дні костю́ми та золоті́ ма́ски це обо́лонка яка́ відкида́є надію на справжню́ людя́ність.

А́кція ста́вить під су́мнів на́шу зда́тність до співчу́ття та приму́шує замисли́тися над ти́м, чи ді́йсно ми ба́чимо люди́ну за фаса́дом ста́тусу та зо́внішнього ви́гляду. Гра́ емо́цій, жа́лості та хо́лодного розра́хунку, яка́ розгорта́ється на ву́лиці, відкрива́є скла́дні ша́ри соціа́льної взаємоді́ї та ви́кликає розду́ми про те́, що таке́ спра́вжня потре́ба та спра́вжня допомо́га.