Євген Величев — молодий та вже відомий український митець народився в Одесі у 1993 році. Ілюстратор та графічний дизайнер, поєднує живопис, колаж та цифровий друк. Зі слів митця в інтерв’ю: “Художник має бути дослідником суспільства: і соціологом, і психологом. З сучасним мистецтвом інакше працювати не можна”. 

Твір «Одигітрія», створений Євгеном Величевим у 2016 році — це інсталяція, що розміщена на підлозі виставкової зали. У центрі інсталяції лежить довге вузьке біле полотно, на якому чорною фарбою зображена жінка, що йде вперед з дитиною на руках. Зовнішній вигляд жінки — це образ радянської жінки, впевненої у світлому комуністичному майбутньому, подібним зображенням з ідеологічних плакатів СРСР. Але у мати та дитини замість голів – план двокімнатної самостійної квартири (голова матері – більша кімната, дитини – менша). 

Навколо полотна, на підлозі, синім скотчем схематично зображено план однієї кімнати в гуртожитку. Тоді виходить, що жінка з дитиною виходить із цієї кімнати.  

Назва твору “Одигітрія” відносить нас до іконічної символіки. Це назва певного типу ікони, на котрій зображені Богоматір із Христом. Твір зображає реалії життя людей в радянському союзі. Жінка, яка існує в однокімнатному приміщенні гуртожитку, але живе мрією про двокімнатну самостійну квартиру — це ікона часів радянщини. 

Лінії з синього скочу також можна трактувати як межу життєвого простору жінки. Тоді її крок — це майже неможлива спроба вирватися із гуртожитку у великий світ. 

Автор використовує для назви твору православний термін, ймовірно, щоб підкреслити святість радянських жінок, які приїжджали у великі міста з глибинки, довгі роки жили в гуртожитках, виховували поодинці своїх дітей, але ніколи не здавалися, прагнули кращого життя й іноді його досягали. Або ж завдяки назві автор показує нам “релігію” тих часів. Люди жили, працювали, гарували заради додаткових квадратних метрів. Комунізм не дав рівності в забезпеченості життя, а надав паритет у боротьбі за виживання. Така “релігія” не дарувала полегшення, як в багатьох течіях. Вона дала ідола, заради якого можна було існувати.