Якщо ви запитаєте когось із легендарних одеських нонконформістів “З чого все почалося?”. То вам дадуть відповідь: “Із зустрічей на початку 60-х на Осипова у Рити і Саші (Ануфрієвих); з перших лотерей, проведених у них Євгеном Голубовським, і першої квартирної виставки Віктора Маринюка, що відбулася там же”.
Якщо ви поцікавитеся “Хто продовжував проводити виставки і зберіг у себе Салон, де збиралися представники неофіційного мистецтва у важке міжчасся кінця 70-х – початку 80-х?”. То ви почуєте: “У Рити на Сонячній”.
Якщо ви запитаєте членів одеської концептуалістської групи, які роз’їхалися по всьому світу: “Де ви збиралися на початку 80-х, проводили перші виставки і перформанси?”. То Юрій Лейдерман, Сергій Ануфрієв, Ігор Чацкін та інші вам дадуть відповідь: “Ми збиралися у Рити…, у якої був салон на Сонячній. Там же пройшли перші перформанси і виставка “Рідня”.
Якщо ви запитаєте тих, хто пов’язаний з contemporary art в Одесі: “Як виникли перші організації сучасного мистецтва?”. То всі художники – успішні, і дуже, скажуть: “Наприкінці 80-х С. Калікою, Г. Котовим і Ф. Кохріхтом був створений перший Центр і Музей сучасного мистецтва “Тірс”. Рита Жаркова брала участь у його утворенні, була куратором і директором”.
Уже перерахованих фактів достатньо, щоб звернути увагу на Маргариту Шешацьку-Ануфрієву-Жаркову, яка була повитухою (якщо можна віднести такі слова до надзвичайно вродливої жінки) одеського неофіційного мистецтва впродовж понад 30 років.
А якщо додати, що нею захоплювалися і їй служили (як можуть служити чоловіки справжній жінці) численні (далеко не тільки одеські) художники та поети, то стане зрозуміло, що окрім краси було в неї щось іще, що зберігало за нею місце Музи Одеси впродовж десятиліть.
Але крім перерахованих високих ролей Рита писала прекрасні тонкі акварелі і створювала цікаві гобелени; понад 20 років викладала на архітектурному факультеті Одеського будівельного інституту. Вона була серйозним арт-критиком і мистецтвознавцем.