12 квітня 2019 року в Музеї сучасного мистецтва Одеси Харківська муніципальна галерея представить ретроспективний проект Вагрича Бахчаняна (1938-2009).

Це друга персональна виставка в Україні, частина руху з “повернення” Вагрича додому. Бахчанян довгий час був відомий, в основному, за кордоном, тому важливо показати його роботи українському глядачеві, вписавши його в контекст нашого сучасного мистецтва. Багато хто, насправді, знає Бахчаняна і регулярно цитує, навіть якщо думає, що не знає: “Ми народжені, щоб Кафку зробити бувальщиною”, “Гаманець – зброя пролетаріату”, “Усіма правдами і неправдами жити не за брехнею”, “Уся влада – сонетам”, “Бий байдики – рятуй Росію!”…

Бахчанян народився в Харкові, відвідував Харківську Студію декоративного мистецтва Олексія Щеглова. У 1965 році став ініціатором першої на території СРСР несанкціонованої виставки (у дворику на Сумській). Був затаврований за формалізм на заводських зборах і звільнений з посади художника-оформлювача. Дружив із письменниками Юрієм Милославським та Едуардом Савенком, якому й придумав псевдонім – Лимонов.

З 1967 року жив у Москві, працював у ліберальній “Літературній газеті”, у легендарному клубі сатириків “Дванадцять стільців” на 16-й шпальті газети; публікувався в журналах “Юність”, “Знання – сила”, “Радянський екран”. Зробив одноденну персональну виставку в кафе “Синій птах”, де також виставлялися лідери неофіційного московського мистецтва: Кабаков, Булатов, Комар і Меламід.

У 1974 році Бахчанян емігрував до США. Жив у Нью-Йорку, де працював у періодичних виданнях; займався книжковою графікою, ілюструючи твори В. Аксьонова, В. Войновича, Ю. Алешковського та ін.; брав участь у діяльності знаменитої групи “Флюксус”. Здобули популярність його авторські проєкти: “Поважай час” – акція в 30 галереях Нью-Йорка в один день; перформанси в МОМА та ін.

У пострадянській Росії видано літературні та графічні твори Бахчаняна. У США, Росії та Вірменії посмертно пройшли кілька значних персональних виставок. Режисер Андрій Загданський 2014 року зняв повнометражний документальний фільм “Вагрич і чорний квадрат”, який з успіхом бере участь у кінофестивалях.

Весь цей час в Україні ім’я і творчість Бахчаняна були практично забуті.
У 2016 році Харківська муніципальна галерея до свого 20-річчя презентувала проект-реставрацію: “Вагрич Бахчанян – художник слова” – першу офіційну виставку автора на “малій батьківщині”.

Відтоді його роботи були показані в кількох великих проєктах: “Пісня про буревісника. Короткий курс” (V Одеська бієнале сучасного мистецтва, 2017); “Місто ХА. Харків Авангардний” (Київ, Національний художній музей, 2017-2018); культурний форум “СлободаКульт” (Ужгород, 2018).

У 10-ту річницю від дня смерті художника проєкт у МСMО стане найбільшим і найоб’ємнішим показом робіт Вагрича Бахчаняна в Україні.

Дуже важливо показати Вагрича саме в Одесі, місті українського концептуалізму, близького до стилістики Бахчаняна; у місті, яке розуміється на гострому жарті та хорошому каламбурі. У новий проєкт, побудований за принципом колажу – основним творчим і стилістичним прийомом автора, увійдуть візуальні та текстові роботи Бахчаняна, його п’єси, книжки, журнальні та газетні ілюстрації, аудіо та відео записи.

“Останній футурист”, авангардист, формаліст, нонконформіст, соц-артист, художник слова, один з основоположників радянського концептуалізму і мейл-арту, лауреат міжнародних конкурсів карикатуристів, знавець західного і вітчизняного авангарду, творець творчого методу SOSреалізм, “головний пересмішник Радянського Союзу”, учень слюсаря й оформлювач червоного куточка на заводі “Поршень”… – все це сказано і написано про одну людину – Вагрича Бахчаняна.

Художник “взяв на себе роль сатиричного коментатора епохи. Будь то колаж або афоризм, плакат або каламбур – все служить засобом для тотальної пародії на навколишню дійсність” (Петро Вайль, Олександр Геніс).

Дотепник радянського неофіційного мистецтва, Бах народився в Харкові, переїхав до Москви і провів останні 35 років свого життя в Нью-Йорку, ставши “одним із трьох кумирів Америки в еміграції, поряд з Йосипом Бродським і Сергієм Довлатовим”
(Олександр Геніс).