Музей сучасного мистецтва Одеси представляє принципово нову експозицію, що актуалізує художню проблематику через призму Одеського мистецтва.
Одне з ключових завдань сучасних музеїв – це пошук нових форм інтерпретації колекції та взаємодії з глядачем. Для МСMО свого роду експериментом є перенесення з одного контексту в інший помітних явищ в історії мистецтва нашого міста: одеська живописна школа 1960-70-х; творчість першого одеського радянського абстракціоніста Олега Соколова; перша в СРСР недозволена виставка “Сичик + Хрущик” (1967 р.) та її учасники Валентин Хрущ і Станіслав Сичов; квартирні виставки в середині 70-х художників, нонконформізм яких проявлявся на рівні комунікації та створення альтернативної художньої мови; концептуальний рух покоління 80-х, що іронізує над абсурдністю радянської дійсності. Усі ці феномени вилучені з середовища, що підтримує їхній міф, і розміщені в діалозі з художниками офіційного кола.

Колекція МСMО охоплює мистецтво другої половини ХХ – ХХІ ст. З цим пов’язане ще одне, актуальне питання, що виникає не тільки на локальному рівні. На що необхідно орієнтуватися у визначенні поняття “сучасне мистецтво” – на часові рамки, нові медіа, інтелектуальну складову, форму презентації? Сучасне – це Modern і (або) Contemporary?
Межі художньо-критичного дискурсу динамічні, і світове культурне розмаїття підживлює це дискурсивне поле.
Сучасне, несучасне… Що взагалі називати мистецтвом? Сьогодні буквально все інтегрується в мистецький контекст, а акцент із “готового витвору в рамі” змістився до процесу та комунікації. Сучасні автори відкривають для нас естетику наукових досліджень, відеоігор і віртуальної реальності. Вони роблять соціальний та економічний контекст змістом своїх творів, кидаючи виклик суспільству споживання. Опредметнюючи та візуалізуючи словесні кліше, створюють мовну гру.
Чи мають такі твори художню цінність? І чим вона вимірюється – оцінкою експертної спільноти, розміщенням артефакту в музеї, ринковою вартістю або глядацьким визнанням? Художня цінність – це нестійка, мінлива категорія, яку кожне наступне покоління визначає по-своєму.
Одним із критеріїв якості твору мистецтва для багатьох є його прозорість для розуміння. Стикаючись із герметичною мовою сучасного мистецтва, глядач схильний до його неприйняття та негативної оцінки.

Мистецтво відкрите для інтерпретації. Глядач, наділяючи багатошаровий твір власним змістом, стає співтворцем. З пасивного спостерігача він перетворюється на активного учасника сучасного мистецького процесу. Але іноді мистецтво змушує глядача виходити із зони комфорту. Художник може зайти досить далеко, десакралізуючи релігійні символи, досліджуючи феномен насильства або гендерну проблематику. Суспільство не завжди готове прийняти авторський жест як художній.

Рефлексія мистецтва спрямована на переосмислення стереотипних форм. Художники знімають табу і показують їхню умовність, викликають дискусію і створюють простір для діалогу. Мистецтво не замикається на внутрішньохудожній проблематиці та виходить за власні межі.

Архів статті: http://archive.msio.com.ua/ru/articles/549-the-new-msio-from-december-13-2017