До здійснення вибору нас активно закликає реклама, що використовує найвитонченіші мобілізаційні технології та прийоми “обробки” потенційних “жертв”. Щодня, реалізуючи право номінального вибору, ми зіставляємо, порівнюємо і зважуємо аргументи “за” і “проти”. У результаті, ми віддаємо свою перевагу: купуємо, замовляємо, голосуємо, висловлюємо громадянський протест. Однак, віддавши її, ми неминуче стаємо випадковими об’єктами статистичної вибірки, рабами наративів, які номінально привласнені або підлягають привласненню, а реально – привласнюють (поглинають) нашу самість. Ми самі – об’єкти переваги, електоральні одиниці, вписані в політтехнологічні та маркетингові сценарії. Не ми вибираємо соціальні наративи – вони вибирають нас. Купивши той чи інший продукт у супермаркеті, замовивши ту чи іншу послугу, віддавши свій голос на чергових виборах, взявши участь у мітингу, хочемо того, чи ні; усвідомлюємо це, чи ні, ми вкотре стаємо частиною соціального наративу, в якому ми – тепер уже “матеріалізовані” електоральні одиниці, що наповнили його “корпус”.
А “де майбутнє”, якщо відштовхуватися від тези про наративну структуру соціальної реальності?
Частиною яких наративів стануть українські громадяни (одеська міська спільнота, зокрема) в наступному історичному інтервалі?
Які події сформують ці “наративи найближчого майбутнього”?
У яких “полях виборів” ми опинимося завтра, у які сценарії будемо “вписані”?