У пошуку пластичного мотиву я завжди зупиняюся на концентрації предмета або людини як на одиницях, або ж узагалі на їхній відсутності та в начинці для творчої роботи отримую лише лаконічний інтер'єр або екстер'єр. Зрештою, у багатьох моїх роботах, а пізніше і в проєктах простежується ідеологія самотності та роз'єднаності. Цей процес і його результат можна віднести до інтуїтивного принципу роботи художника. Якщо ж говорити про усвідомлені ідеологічні та візуальні дії, то в проєкті "Парадний портрет" я став себе почувати більш синхронним. Зупиняючись на концептуальному обґрунтуванні "парадної виставки", хотів би відзначити два характерних явища роз'єднаності в сучасному світі. По-перше, сьогоднішнє суспільство живе без об'єднуючих ідеологій, які могли б давати йому напрямки до спільних цілей. Сьогодні людина демократична і має право жити за власною програмою дій. По-друге, сьогодні людина, не виходячи з дому, завдяки інтернету може заробляти, замовляти необхідне для свого існування, отримувати відповіді на запитання, навчатися, спілкуватися... І понад те, жити віртуальним світом, втрачаючи дотик до реальності, і чого неможливо не зазначити, - почуватися "повноцінною" в оточенні "усього" та "всіх".«Парадный портрет» в моём исполнении – это ироничный способ подчеркнуть статус и своего рода апофеоз изоляции. Это портрет личности репрезентирующей и возвеличивающей себя в данном состоянии. Китч разобщенности. «Праздник» одиночества. - О. Димов.