Однак, тактовність, тонкість і глибина, що рідко зустрічається в сучасній Одесі, у поєднанні з іронією, визначили свій власний шлях: наодинці з думками і сім’єю. Результат багаторічних пошуків, роздумів і спроб представлений у виставковій залі Музею сучасного мистецтва Одеси.

Межі світу С. Тронова, на перший погляд, прозорі. Але це удавана доступність. Що далі проникнення, то більше виникає запитань, начебто повітря в міру просування ущільнюється, і ти застрягаєш, як у ваті, вже не маючи змоги дихати від тривоги, що переповнює. Увага веде в невідомість, що затягує в безодню страху. Таємниця, в яку вводить художник, так у тобі й залишається жити своїм життям, не даючи заспокоєння і відповідей. Він передає своє відчуття навколишнього світу і ставлення до нього через переживання, передчуття, позбавлені надії. Усе пронизане рухом почуттів. Усі лінії працюють, усі напружені. Джерело мук, біль роздвоєності, муки інтелекту – протягуються єдино і прямо через образ самого художника. Автопортрети С. Тронова, зрештою, стають узагальненням, на сучасність яких нема чого заперечити, бо це – характер цілого покоління людей, мученицьких безліччю невирішених питань, – своєрідне обличчя епохи.

Архів статті: http://archive.msio.com.ua/ru/vistavki/210-lr-