Соня Делоне. Ім’я, що знову звучить в Одесі

Без рубрики / Всі новини

Соня Делоне. Ім’я, що знову звучить в Одесі

Якщо задати в Інтернеті пошук за двома критеріями: художниця родом з Одеси та художниця, чиє ім’я входить в топ-10 найкращих мисткинь світу у двадцятому сторіччя, ви знайдете лише одне співпадіння.
Це Соня Делоне.
Її шлях до світового визнання був непростим. Таким же непростим було повернення її ім’я та слави до рідного міста.
Ім’я Соні Делоне, яке впевнено входить до десятки найвідоміших художниць усіх часів і народів, досі широко не відоме в Україні, хоча народилася вона в Одесі. Її живописних творів практично немає в українських музеях та приватних колекціях. Водночас у Державному музеї сучасного мистецтва в Парижі їй із чоловіком виділено окрему залу. Лише за останні шість років масштабні виставки її робіт відбулися у Лондоні, Парижі та Нью-Йорку. І взагалі, вона — перша художниця, яка удостоїлася прижиттєвої виставки в Луврі. Також вона офіцер ордена Почесного легіону, кавалер ордена Мистецтв і літератури, ікона дизайну — насамперед у світі моди: створені нею пальта носили голлівудські зірки (Глорія Свенсон) і наймодніші тусовщиці та аристократки (Ненсі Кунард). Її ідеї досі надихають великих кутюр’є, а книжки про неї виходять мало не щороку. Соня була — разом із чоловіком Робером — засновницею симультанізму, стояла біля витоків абстрактного мистецтва і багато років була активною його пропагандисткою. Вона дружила і співпрацювала з Василем Кандинським, Гійомом Аполлінером, Трістаном Тцара, Ігорем Стравінським, Олександрою Екстер, Костянтином Бранкузі та десятками інших художників і поетів, чиї імена давно увійшли в історію. Твори Соні Делоне запам’ятовуються з першого погляду і миттєво впізнаються.

Цікавий факт: саме її роботу Жорж Помпіду подарував Річарду Ніксону під час свого офіційного візиту до США 1970 року. Подарована робота була написана за рік до цього: 85-річна художниця продовжувала активно працювати.

Тоді чому ж її ім’я досі не на слуху на її батьківщині?
У цього є низка причин. Перша полягає в тому, що вона тричі змінила своє ім’я. Вона народилась у Одесі 1 (13) листопада 1885 року як Сара Штерн — у родині Елі (Іллі) Штерна та її дружини Хани, в дівоцтві Терк. З сіма років жила у Санкт-Петербурзі — Хана Штерн віддала Сару на виховання своєму процвітаючому, забезпеченому братові Генріху та його дружині Анні, яка після перенесеної операції не могла мати дітей. Соня стала для Генріха й Анни практично рідною донькою, але згоди на удочеріння, якої вони домагалися, Хана Штерн так і не дала. Тож прізвище Терк, яке дівчина (саме після переїзду до Санкт-Петербурга вона з Сари стала Софі, а пізніше Сонею) носила довгі роки, було фактично псевдонімом.
Соня навчалася живопису в Карлсруе, а потім у Парижі, завдяки дядькові й тітці не бідувала. Вивчила іноземні мови. Подорожувала Європою і відвідувала музеї. А у вісімнадцятирічному віці Соня їде вчитися живопису — спочатку в Німеччину, в Карлсруе, а потім у Париж, який вона полюбила з першого погляду і в якому прожила з невеликими перервами все довге життя.
Отже, ні в Одесі, ні взагалі в Російській імперії і далі у СРСР вона після 1908 року не бувала, не брала участі в радянських виставках. У своїй автобіографії, що вийшла за рік до її смерті, 1978 року, Соня пише про Україну: «Я захоплена чистим кольором. Кольору мого дитинства, України. Спогади селянських весіль моєї країни, де червоні й зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали в танці”. Згадувала вона й те, як «ростуть кавуни й дині. Помідори оперізують червоним хати, і великі соняшники, жовті з чорною серцевиною, виблискують у легкому, дуже високому блакитному небі. Усе безмірно, нескінченно, але дружнє нескінченне сповнене веселості на зразок Гоголя, іншого сина країни”.
Тож на батьківщині ім’я художниці поступово було забуте. А ось у Парижі її кар’єра розвивається стрімко. На першій же виставці її роботи сусідять з роботами Пікассо і Жоржа Брака. У 23 роки Соня Терк виходить заміж за німецького критика, колекціонера і галериста Вільгельма Уде, який цікавився примітивістами і сучасним живописом. Пишне весілля відбувається в Лондоні, але буквально через рік Сара залишає Вільгельма і пов’язує своє життя з молодим талановитим абстракціоністом Робером Делоне, з яким познайомилася в будинку чоловіка. Їхня зустріч поклала початок одному з найромантичніших, найміцніших і найплідніших творчих союзів. Через рік після весілля у подружжя Делоне народився син Шарль (у майбутньому відомий історик джазу). 
Кавʼярня Deloney. Музей сучасного мистецтва Одеси
Робер і Соня разом шукають свій стиль, свою мову. Після 1911 року під впливом кубістів Соня Делоне відходить у своїх роботах від натуралізму і фігуративності в бік геометрії та абстракції, експериментує з ритмом і з розкладанням кольору. У 1913 році Гійом Аполлінер, який познайомив подружжя Делоне з Блезом Сандраром, назвав версію кубізму, яку розвинули у своїх роботах Соня і Робер, орфізмом. Великий вплив справляють на Соню колористичні експерименти чоловіка. Вона починає писати симультативні картини і разом із Робером виставлятися на багатьох виставках у Парижі, Празі, Берліні, Будапешті, Варшаві, Америці. У 1912-1913 подружжя Делоне розробляє принципи мальовничого орфізму — різновиду кубізму, що ґрунтується на підкресленні кольорових ефектів і динаміки, схованої в кольороих поєднаннях. У 1913 році Соня Делоне представляє свої перші орфістські роботи в салоні Незалежних.
У 1916 художниця експонує в Осінньому салоні предмети прикладного мистецтва, виконані з використанням прийомів кубізму та орфізму. Проводить персональні виставки в Стокгольмі (1916), Більбао (1919), Берліні (1920). У цей період Соня береться буквально за все: створює моделі одягу і взуття, малюнки до гральних карт, силуети автомобілів, театральні костюми. Вона тче килими, ілюструє книжки. Без зусиль перемикається з одного виду діяльності на інший, і все їй вдається.
Дуже скоро Соня Делоне стає найбільшим майстром «ар-деко», її знахідки починають широко використовуватися в дизайні, кераміці, сценографії, рекламі. Вона розробляє малюнки тканин для ліонських фабрик, у 1924 відкриває разом з Жаком Хеймом ательє мод «Симультаністський бутік», де демонструє моделі одягу, виробничих костюмів, малюнки тканин, ескізи інтер’єрів та навіть проєкти оформлення автомобілів. У 1937 відбувається важлива подія — подружжя Делоне бере участь в оформленні інтер’єрів французького павільйону на Всесвітній виставці в Парижі, для якої Соня створює панно завбільшки 235 квадратних метрів. Її робота була відзначена золотою медаллю. У 1938 вона проводить велику персональну виставку в Міському музеї Амстердама.
Кав’ярня Deloney. Музей сучасного мистецтва Одеси
Робер Делоне помирає 1941 року від раку. Незважаючи на горе, що спіткало її, Соня з подвоєною енергією продовжує працювати над спільними проєктами, вшановуючи пам’ять чоловіка, публікуючи його теоретичні праці. Вона пише спогади про Робера і своїх друзів — Аполлінера, Пікассо, Жакобе, Леже, Брака, Екстер (близьку подругу), Кандинського та інших. Майже на всіх виставках абстрактного мистецтва, що буквально заполонили Європу після війни, Делоне експонує свої та чоловікові роботи.
1963 року Соня дарує Франції — Національному музею Сучасного мистецтва, — 117 своїх і Робера робіт. Через рік у Луврі відбувається пишна презентація дарунка, і Соня Делоне стає першою художницею, чия персональна виставка відбулася в цьому славнозвісному музеї. Заслуги художниці знаходять визнання — вона стає кавалером Мистецтв і Літератури, 1973 року отримує Гран-Прі міста Парижа за свою працю в галузі мистецтва, а 1975 року отримує вищу нагороду Франції — орден Почесного Легіону.
Соня Делоне прожила довге, яскраве і насичене життя. Художниця померла в Парижі 5 грудня 1979 року. Їй було дев’яносто чотири роки.

До Одеси Соня Делоне «повернулася» 2010 року, коли краєзнавець та історик мистецтва Євген Деменок знайшов у книгах рабинату запис про її народження. Далі були роки досліджень, унаслідок яких було знайдено документи художниці, листування з батьками, які жили в Одесі, на вулиці Херсонській, 8, і багато іншого. 

У 2019 році присвячені художниці виставки відбулися в Одесі та в Києві. У 2024 році в нашому місті з’явився провулок Соні Делоне. 
До колекції творів одеського модернізму засновника МСМО Вадима Мороховського включено дві роботи Соні: офорт «Жінка біля ширми» та зразок орнаменту тканини авторства мистикині з ії підписом.

Зараз в Музеї сучасного мистецтва Одеси відкрилося кав’ярня «Делоне». На одній зі стін кав’ярні розміщена фреска з масштабованим фрагментом офорта «Жінка біля ширми»

Євген Деменок — краєзнавець, історик мистецтва