Виставка образотворчого мистецтва Одеси, що вже стала традиційною, приурочена до дня Міста, присвячена нашому улюбленому Місту, життєрадісному й прекрасному, такому, що не здається, і яскравому – вічній ЗОНІ ЖИТТЯ.
Очевидно, що найточніше передають відчуття життя зростаючі квіти і дерева. Як символ вічно живої Одеси обрано її парки. Символом експозиції в кожному з дев’яти залів виставки також обрано один з парків Одеси. Вони всі різні, як сама Одеса, її жителі, її культура і художники.
1. Великий Фонтан. Місце, де живуть ті, хто “робить” сучасну Одесу. Це люди нової формації, нових поглядів. Для нових людей створюється нове мистецтво. Зі зрозумілою їм мовою, завданнями і цілями. Живопис, покликаний задовольнити смак сучасної динамічної публіки, яка скрізь бувала і все бачила.
2. Пале Рояль. Тут, на паркані біля Оперного театру 1967 року відбулася перша в СРСР неофіційна виставка Сичик+Хрущик. Тут зберігають традиції Валентина Хруща, його богемність, легкість і артистизм. Аромат Старого міста. Ностальгія і сплін. Острівець високої естетики, збережених інтелігентів і справжніх колекціонерів.
3. Сквер Віри Холодної. Світ декадансу. Красиве життя і красиві картини, створені витонченими, яскравими і талановитими людьми. Краса, перетворена на мету існування, на фетиш.
4. У пошуках своєї Зони. За 70 років правління КПРС в Одесі не створено парків, що відповідають основній культурній течії ХХ століття – модернізму. Ми не можемо придумати, з чим асоціюються пластичні краси, легенди одеської модерністської школи. Експресіонізм і мінімалізм, абстракціонізм і конструктивізм, сюрреалізм і фовізм. Вони вирвалися з тісних квартирних виставок, але так і не знайшли в Одесі свого Парку.
5. Чорноморка. Зелений заповідник 80-х. Тут усе застигло в очікуванні та боязні змін. Одеські концептуалісти – у постійному “пошуку інституції”, в очікуванні розуміння. Безперервна і замкнута на себе гра розуму. Вічна альтернатива буйним асоціаціям і запозиченням.
6. Дюковський сад. Споконвічно одеський старовинний традиційний парк. Тут, у тіні слави великих французів, бувають тільки свої. Камерний пейзаж для них. Барбізонська, імпресіоністська, південно-російська художня традиція і, як їхній результат, справжній живопис.
7. Парк Ленінського Комсомолу. Місце зустрічі пам’ятників вождям минулим, теперішнім і майбутнім. Іронічні і трохи надривні роздуми авторів про колишню людську велич, пам’ять і вдячність, що вислизають.
8. Старо – Базарний сквер. Життя парку, як і авторів, представлених у цьому парку, не підпорядковане загальному ритму і швидкості руху.
Намагаючись іти в ногу з часом (тобто зі “старшими товаришами”), ми плануємо під час роботи виставки щосуботи проводити громадські дискусії щодо тем та експонатів кожного парку (точніше, залу).
1. Сарказм чи (і) смуток? – 11.09.
Долі справжніх чи уявних вождів.
Обговорення експозиції залу “Парк Ленінського комсомолу”.
Запрошений: куратор експозиції С. Боголюбов.
Модератор: С. Жалобнюк.
2. Зробіть мені красиво – 18.09.
Що робити з бажанням майже всіх жити красиво.
Обговорення експозиції залу “Сквер Віри Холодної”.
Запрошений: куратор експозиції П. Іллічов.
Модератор: С. Кантор.
3. І чого Ви такий розумний? – 25.09.
Чи повинен (і чи може) бути зрозумілим сучасний концептуалізм.
Обговорення експозиції залу “Чорноморка”.
Запрошений: куратор експозиції М. Кульчицький.
Модератор: Р. Громов.
4. Що треба хлопцям з Великого фонтану – 2.10.
Яке сучасне мистецтво визнається таким “сучасними” одеситами.
Обговорення експозиції залу “Великий Фонтан”.
Запрошений: куратор експозиції С. Жалобнюк.
Модератор: С. Ликов.