“Ось платтячко на Білці, де вона поруч із мамою і татом, узяте з моєї дитячої фотографії, – уточнює художниця. – Але костюми не моїх батьків. На віньєтці загону космонавтів – реальні імена собак, яких тренували для польотів у космос. Відомо, що разом із Білкою і Стрілкою полетіли сорок мишей і два щури, а також зерна кукурудзи, вже не пам’ятаю, скільки кілограмів. Початкові імена собачок були Альбіна і Маркіза, це потім їм підібрали простіші, пролетарського звучання. Собачки з китайськими іменами також були, тільки інших порід, не тих, що у мене на віньєтці. Сяо Бао, що в перекладі означає “Маленький Леопард” і Шань Шань – “Перлинна”.

Усі постери зі збільшеними “відновленими фотографіями” прикноплені до музейних стін старим радянським способом. Звичайні канцелярські кнопки і “Зоологічне” печиво на фуршеті – данина реаліям минулого.

Зоя Сокол
“Медичні досліди на собаках почалися 1951 року, – уточнює заступниця директора МСМО Любов Заєва. – Спочатку собачок піднімали на висоту 6-8 кілометрів і скидали з парашутами. А потім почалося освоєння космосу. Чайка і Лисичка загинули, потім це ж сталося з Лайкою. Був випадок, коли песики повернулися з польоту абсолютно облисілими, але потім, на Землі, шерстка в них знову відросла. Товариство захисту тварин протестувало проти таких дослідів, у багатьох країнах пікетували радянські посольства з вимогою припинити польоти собачок у космос”.

Сучасні технології легко дають змогу замінювати людське обличчя собачою мордою, і погляд глядача фіксує спочатку розумні очі, і лише потім звертає увагу на характерні ніс і вуха. Тут вдивлятися треба…

“Загін не помітив заміни бійця, – коментує виставку директор музею Семен Кантор. – Держава не дуже розділяла, людина чи чотиринога істота вирушає в космос. Не знаю, чи сильно радилися з Гагаріним, але у Білки зі Стрілкою точно ніхто дозволу не питав. Відомо, що після одного з прийомів Гагарін висловився на кшталт того, що не до кінця розуміє, хто він: перша людина чи остання собака в космосі? Зоя Сокіл дуже тонко і ненав’язливо позначає хиткість цієї межі…”
Однак авторка не згодна з такими судженнями. Її Білка, вважає Зоя, ентузіаст! І фото, як то кажуть, звинувачує, тобто доводить правоту авторської позиції: “Білка співала в хорі, все було як у людей, вона зустрічалася з Гагаріним і Титовим, мабуть, у якомусь санаторії. У Білки було щасливе дитинство з канікулами в селі, буднями в Зоряному містечку, думаю, сестра їй досить-таки заздрила, і Білка свідомо готувалася до польоту, явно цього хотіла…”

Зважаючи на те, що багато хто порівняє назву проєкту “Білка” з однойменною твариною, яка в просторіччі позначає білу гарячку, художниця лукаво стверджує – багато моментів з життя Білки-Альбіни залишилися в засекречених архівах, безповоротно зіпсовані або втрачені. Так, не піддається відновленню фотографія вечірки на дачі у генерального конструктора Сергія Корольова, фотографія неофіційної зустрічі Білки з Микитою Хрущовим під час його поїздки по Росії.

Зате в майбутньому проєкті, присвяченому життєпису другого чотирилапого піонера космосу, Стрілки-Маркізи, неодмінно буде знімок із табору, де Стрілка зустрічалася з тим же Корольовим. І багато іншого.
Можна по-різному розцінювати наше спільне минуле, вважати себе і своїх близьких лише піддослідними істотами, учасниками певного експерименту, але гордість, ностальгічний спогад про велику країну, яка вперше зробила крок у космос, обов’язково пронизуватиме найбільш іронічну роботу сучасного мистецтва, яка відображає дух того часу. Можна, звісно, піти шляхом, обраним іншими майстрами, – накупити на барахолці старих речей, наклеїти колажів, домалювати до червоного стяга голу дупу якоїсь комсомолки, але це не шлях для тонкої й розумної Зої Сокол. Зіставимо факти. На космічному кораблі “Супутник-5” 19 серпня 1960 року в космос полетіли дві собаки Білка і Стрілка.

Туди ж 12 квітня 1961 року полетів Юрій Гагарін практично з тією ж метою – вивчити принципову можливість польоту в космос і знаходження там живого організму.

Мені хочеться думати, що не Гагарін був, як Білка і Стрілка, а навпаки – собаки-космонавти відчували значущість свого перебування в космосі. Та, зрештою, це ж були радянські собаки! Утім, у вас, які читають цю замітку, є в запасі не чотирнадцять хвилин перед стартом, як в улюбленій пісні радянських космонавтів, а цілий місяць, щоб побувати на виставці, зазирнути в чесні собачі очі і скласти про “Білку” свою думку…

Автор: Марія Гудима
Фото: Петро Катін

Джерело timer.od.ua

Архів статті: http://archive.msio.com.ua/ru/articles/449-belka2